Вічно вдивляючись у небосхил, чи бачиш ти промені Сонця,
Чи може лиш темрява чорна спрямувала у очі свій блиск?
Вітер, що з півночі дме, чим він гірший, за півдня примари потворні,
Що, чорні розкинувши крила, затьмарили сонячний диск?

І воїна втомлені очі відкриті хмар рух вже не бачать вночі,
І зорі, здається йому, завжди видно, хоч зорі давно в небутті.
І чує він звуки війни барабанів із вітру невпинним виттям –
Ні, зовсім не їх, бо то скорбний дзвін чути, що пам’ять укрив забуттям.

На пагорбів схилах у подихах вітру стяги богів прабатьків
Бачить він, воїн, син ратника-батька, що у кургані спочив.
Не вір ти очам – ті часи вже минули, стяги вже не височать –
Змарнілі хрести на батьківських курганах – могилах розритих стоять.

Спогади…
Спогади,
Марення,
Попіл…
Стогнуть вітри для кого?
Може хто чув,
Може хто бачив?
Може…
Та хто бачив його?

Кажуть, блукав він, бачили, кажуть,
Як роздавав він дрібне зерно
– А чи зійшло щось, дасте скуштувати?
– Ми не саджали, в нас хлібу повно

– А чи дозволите те зерно взяти,
Певно, хтось має потребу у нім?
– Так, забирайте, чому ж не віддати?
Нам без потреби – лежить в льосі тім

– Чи ви не бачили – все зерно згнило!?
А що не згнило, то миші гризуть!
– Годі вам, ніби великеє діло –
Згнило так згнило, вам хліба дадуть…

Спогади…
Спогади,
Марення,
Попіл…
Стогнуть вітри для кого?
Може хто чув,
Може хто бачив?
Може…
Та хто бачив його?

Вітри ревуть, вітри співають, вітрам не важко попіл здуть
Та чи багато тих, хто вітрам вікна відчиняє,
Кому не страшно перед вітром двері відімкнуть?

Є і такі, хто вітер кличе, хто готовий
В себе його ввібрати і ним стать
Та чи багато тих, хто зможе знову й знову
Ті самі, що й вітри, пісні співать?

Спогади…
Спогади,
Марення,
Попіл…
Стогнуть вітри для кого?
Може хто чув,
Може хто бачив?
Може…
Та хто бачив його?

А він все мандрує,
Стежками блукає,
З вітрами співає пісень
Може хто бачив,
Може хто знає?
Може…
Та чи знає все?..

Яскравих барв
Величне розмаїття,
Відтінків гра
Далеких і близьких.
У вітру подихах,
В степовім цвіті
Відлуння наших дум,
І тяжких, і легких.

Густою димкою
Простори вкрито,
Дим від багать поволі вгору йде.
Немає вітру
Вітер спить
Й степові квіти
Їх пахощі вбирати просять
Й вечір пить...

Схід...
Світ в тумані потопає.
Із нього в тиші виринають
Химерні образи,
Як згадки давнини,
Чи мрій похмурих обриси,
Що встали з глибини
Бентежної свідомості
Митця...
Строкате небо.
Всюди.
Без кінця.

Блискучий Диск ховається за хмари.
З’являється в багряному вбранні,
А після, знову –
В димчатій вуалі.
Ховається,
А небосхил вкриває,
Неначе буря,
Хмар рожевих зграя.
Згасає світло – гаснуть і вони...

Минали ночі,
Минали дні.
Здіймався обрій хмарними горами,
Що нас єднають з небесами
Неспокоєм душі
Й жагою мандрувань...

Печери тихі океан
Ховає в глибині;
Хай нагорі лютує шторм,
Нема його на дні.

Химерних духів сонми тут,
А поруч з ними й ті,
По кому сльози ми ллємо,
Сміливі й молоді.

Спочинок тихий морякам
В блакиті їх морів;
У океанській самоті,
Пречистій і святій.

В земних могилах спомин днів,
Неспокій йде відтіль;
Та мирний сон є вічним тут,
Під синню темних хвиль.

From the Midsummer fires
To the Midwinter flames
From the Equinox shining
To the Equinox fade
Spread the Spirit of Nature,
Of the undying Light,
Rises higher and higher,
Tearing mantle of the night!
In this Wheel of the Seasons
In this Circle of Life
Lies the core of the reason,
Lies the power to strive.
And the centuries passing
To the void of the time
They are all still in power
Of invisible rhyme
Swirling fog over highlands,
Stillness of the cold lake,
And the fire’s bright dances,
And the earth’s everglade –
Everything in this Circle,
Every moment of Life –
From the very beginning
Till the Ending of Time.

На лисий пагорб всіх нас привели.
Ми кістяки побачили в повітрі,
Позаду руки зв'язані були.
Їх рід стрибав і танцював у вітрі.

Вітанням був від них слабкий привіт,
Як ми постали поміж їх юрбою.
Волосся вмить змочив холодний піт,
Коли нас кат вперед штовхнув ногою.

Ми впали в порожнечу. Із ривком
Хребці зламались-тріснули у шиї,
Нас поступово огорнуло сном,
Майнули по мотузці в довгі мрії.

Роками на сторожі були в снах.
Їв смуток нас в повітрянім покої.
Ми прокидались в дощових ночах,
Коли віталися на мертвій мові.

Ставали лисими, за роком рік.
Насилу білі пасма проростали.
Відвисли щелепи, немов в старих,
Що вже удень від втоми позіхали.

Та мізки в бурях юними були.
Ми на мотузці вели свій танок.
І замість квітів на чолі несли
Смолу від шибениці, як вінок.

Нас бурими поволі час робив.
З мотузки одяг – нагорода нам.
Стихали ми, коли мороз нічний
На голові намотував тюрбан.

Ми бачили, як в березні зростали
Брунатні локони Земного Бога.
Весняні бурі та вітри кружляли.
Помостом вились трави, коли змога.

Вкривали схили невеличкі плуги,
Широке літо землі об'їжджало.
Нам ароматом повнилися груди,
Коли у золоті поля дрімали.

Ми порчу сіяли. У зернах – чернь,
А літня ніч холодною була.
Як ліс сосновий кропива росла.
Вставали із полів до терну терн.

Ми бачили, як села спорожніли.
Йшли ящики, хитаючись, повз нас.
Земля хапала їх відкритим зівом,
Розмелюючи щелепами враз.

Ми бачили – чума, де лісу край,
Стояла в рясі із роздутим пахом.
Ночами смерть збирала свій врожай,
Косила землі страхітливим змахом.

У липні танцювали ми вночі,
Коли у жорна йшов ланцюг гробів.
Виходив місяць золотий у мжі,
Стелилась лугом тінь танцівників.

Минулося. Від часу і штормів
Старим і сивим я давно вже став.
Росою вмиті черепи братів
У бур'яні, їх вітер розкидав.
Мотузки всі порожні та гнилі.
Чи шибениця дасть нові плоди?
В яру біліє череп на землі,
Чий рот відкритий сповнено води.

Як же самотньо одному в зорі.
У холоді я мерзну, як дитя.
Липневий жар у скроню б'є мені.
О, рвуть вітри мотузку, що моя.

Як час іде. Як бліднуть день та ніч.
Живе у сивих бровах скорбна осінь,
І завжди чую змахи крил та клич
Тих галок, що в'ють гнізда у волоссі.

Яскравих барв
Величне розмаїття,
Відтінків гра
Далеких і близьких.
У вітру подихах,
В степовім цвіті
Відлуння наших дум,
І тяжких, і легких.

Густою димкою
Простори вкрито,
Дим від багать поволі вгору йде.
Немає вітру
Вітер спить
Й степові квіти
Їх пахощі вбирати просять
Й вечір пить...

Схід...
Світ в тумані потопає.
Із нього в тиші виринають
Химерні образи,
Як згадки давнини,
Чи мрій похмурих обриси,
Що встали з глибини
Бентежної свідомості
Митця...
Строкате небо.
Всюди.
Без кінця.

Блискучий Диск ховається за хмари.
З’являється в багряному вбранні,
А після, знову –
В димчатій вуалі.
Ховається,
А небосхил вкриває,
Неначе буря,
Хмар рожевих зграя.
Згасає світло – гаснуть і вони...

Минали ночі,
Минали дні.
Здіймався обрій хмарними горами,
Що нас єднають з небесами
Неспокоєм душі
Й жагою мандрувань...

Печери тихі океан
Ховає в глибині;
Хай нагорі лютує шторм,
Нема його на дні.

Химерних духів сонми тут,
А поруч з ними й ті,
По кому сльози ми ллємо,
Сміливі й молоді.

Спочинок тихий морякам
В блакиті їх морів;
У океанській самоті,
Пречистій і святій.

В земних могилах спомин днів,
Неспокій йде відтіль;
Та мирний сон є вічним тут,
Під синню темних хвиль.

From the Midsummer fires
To the Midwinter flames
From the Equinox shining
To the Equinox fade
Spread the Spirit of Nature,
Of the undying Light,
Rises higher and higher,
Tearing mantle of the night!
In this Wheel of the Seasons
In this Circle of Life
Lies the core of the reason,
Lies the power to strive.
And the centuries passing
To the void of the time
They are all still in power
Of invisible rhyme
Swirling fog over highlands,
Stillness of the cold lake,
And the fire’s bright dances,
And the earth’s everglade –
Everything in this Circle,
Every moment of Life –
From the very beginning
Till the Ending of Time.

КАЖУТЬ, мужі на старій чорній башті,
Хоч страви їм, наче тим пастухам,
Скінчились гроші, кисло в чаші,
Нема нічого воякам,
Та клятви зав'язь тут:
Їх стяги не пройдуть.

Там, у могилі, мерці все стоять,
Та вітри із берега йдуть:
Тремтять, як вітри ревуть,
Старі кістки в щілинах гір.

Їх стяги йдуть, щоб підкупити,
Шепочучи, що дурень той,
Хто, як його король забутий,
Марить тим, що дав король.
Якщо він вмер давно,
Чому ж вам боязно?

Там, у могилі, йде місячний світ,
Та вітри із берега йдуть:
Тремтять, як вітри ревуть,
Старі кістки в щілинах гір.

Старий повар башти, що дертися мусив,
Ловлячи пташок, як рання зоря,
Коли ми міцно спали, дужі,
Клявся, що чув ріг короля.
Та він брехливий пес:
Нам клятви зав'язь – честь!

Там, у могилі, тьма все чорніше,
Та вітри із берега йдуть:
Тремтять, як вітри ревуть,
Старі кістки в щілинах гір.

"Чом ви, темнії хмари, сьогодні зібрались?
Що ж ви, буйнії вітри, чимдуж гудете?
Де ви, ворони чорні, про теє дізнались,
Що в безмежнім степу поєдинок іде?

Чом закрили од воїнів синеє небо?
Чом дмете, не жаліючи їхніх очей?
Може думаєте, що по вашій потребі
У полі їх долі зустрілись в день цей?"

Приспів:
Зброї спів у двобої безжальнім,
Тріснув щит, чи ще стрима удар?
З двох один! Сподіватися марно:
Ні, не явить пощади лицар!

"Щоб омити їх рани рясними дощами."
"Хай відчують ще раз свіжий подих степів."
"Тому з них, хто сьогодні залишиться з нами
Будем тризну справлять за столом без країв."

Приспів:
Зброї спів у двобої безжальнім,
Тріснув щит, чи ще стрима удар?
З двох один! Сподіватися марно:
Ні, не явить пощади лицар!

Бій кипить, кров у жилах пульсує!
Блиск очей, грізний клич на вустах!
Пильно він, чорний ворон, слідкує:
Чи оступиться кінь, чи не схибить рука?

Приспів:
Бій кипить, кров у жилах пульсує!
Блиск очей, грізний клич на вустах!
Сталі дзвін, що простори хвилює,
Рознесеться луною в степах!

Меч з мечем, орел з орлом схльоснулись!
Знов удар – обладунок двигтить!
Вдарив грім… чорні крила здригнулись…
Кінь самотній у дикому степу стоїть…

Грім дико лютує, реве буревій
В дівочій руці блищить щит золотий
Стукіт копит у ночі йде луною
Й далеко звучить
Заклик Валькірій до бою

Приспів:
Холодний блиск сталі і Альгіз палає на Валькірій щиті
Вотана донька продовжує наступ, клич її дико звучить
Броня тріщить, життя біжить – Слава, Перемога, Смерть
Холодний блиск сталі, хай спів твій лунає, в червону поринь круговерть

Сталь дзвінко співає й багрянець вбирає
Смерть вої вітають, числа їм немає
Міст Хель дрижить під ходою її
Бій пережито
Хто той, що лежить на бойовища землі

Холодний блиск сталі у сяючім світлі
Доноситься клич, голоси інші стихли
Чи бачиш ти, як новий день світає?
Витримав ти,
Чи хрип смертний тишу крає?

Кров у боях
Не раз проливалась
Земля здригалась
Від стогону сталі…
У Вічність Душа поривалась
У Серці зривалась
Тремтяча струна…
Відкривши очі,
Стою серед поля…
Незламная доля…
І де ж ви брати мої?
Чи славу згубили?
Чи Смерть не спинили?
Додолу схилились голівоньки ваші…
Дружино безстрашна
Вставай же до бою
Незламно – стіною
Де весь твій запал?
І чую я голос
Із Вирію-Краю:
"Життя не згасає…
Наш шлях лине вже до зірок"

На багатьох довгих човнах
За межами північних хвиль
У відкритих холодних морях
Ми знайшли свій шлях
Наших Богів голоси таємничі
Лунають у вітрах, що кличуть…
Де хвилі холодні й човни нас несуть вперед
Сага про воїнів півночі
Каже про велич та міць
Сага про воїнів півночі
Що величчю лине у ніч

В північних морях нескінченних
Ми далі й далі йшли
Крізь бушуючі вітри
Й шторми нас хвилі несли
Наших Богів голоси таємничі
Лунають у вітрах, що кличуть…
Де хвилі холодні й човни нас несуть вперед
З мечем в руках я в боях
У ворожих краях
І з північним серцем йду у бій
Поки не зробить вибір свій… смерть

Мої часи згадають і знати будуть їх
По Сонцю, морю й Місяцю та по синах моїх

Бо тим, хто бився за свій край, за гордість і за рід
Земля Батьків безсмертя дасть
У епосах своїх

Подих у вітрах…
Із сутності ревучого обрію
Подих у вітрах…
З холодних морів клич північних берегів

The Earth stretched its boundless space
Enveloped north and south, west and east
The stone clouds covered welkin
Solar light hid in their tops

Forces stands motionlessly along edges of the valley
In expectation of the inevitable order
Grey mist stopped on point of spears
Swords wait for their hour

The rain rushed, washing brilliant armours
War cry spreaded all over the battlefield
Armies have plunged into the battle
Have remained only moments till beginning

Swordstorm, tempest of spears
Shields crush, like autumnal leaves
Rain of arrows and water can't differ any more
Peak of day is coming

Dead already more than alive
Only water streams are poured from above
Ring slowly ceases
The time of events approach to the end

The valley immersed in darkness
Horses wander in loneliness
Just rain drum on armours
Diluting purple colours

I hear the whisper of the ancient lands
I remember everything that happened
I remember all who is gone
The wind whisper their names
Above the moonlight ground

Silence in the air
Imprints of day on the ground
Remembrances in memory of people
About death and glory

Glory in centuries…

Гордий народе, де твоя сила,
Де волі дух, що гуляв у степах,
Чом не палає, мов край небосхилу,
Лють войовнича у ясних очах?

Горе спіткало народ безутішний?
Діти його захлинулись в крові?
Дітям дітей у залізнім намисті
Щастя не буде на рідній землі?

"Горе спіткало народ безутішний –
Щастя покинуло наші краї
Нам, злидарям у залізнім намисті,
Його не знайти вже на рідній землі"

Гордий народе, рідная Земле,
Дайте нестримного вітру натхнення,
Влучності стріл дайте вибору слів,
Дивлячись в очі таких скигліїв

Рідних земель вам зректися охота?
Вдача блукає десь на чужині?
Впевнені, бачу – не ваша турбота,
Що славу батьків мелють вправно в млині

Та головне – мало хто помічає –
Землю знекровлювать вам до снаги
Тільки не тіштеся, ніби не знаю,
Хто вам підказує "вірні шляхи"

Гляньте на себе, ви, "хазяї долі" –
Годі вже грати у "очі сумні"
Вам би, чим марнувать залишки волі,
Краще лежати у гарній труні!

Першії промені –
Сяйво на обрії
Рать прокидається –
Ріг збір трубить

Вежа високая,
Брами холоднії
Стіни могутнії –
Все – крига-лід

Сонце все вище –
Замок оточено
Брама здригається –
Крига тріщить

Наступ не стримати –
Мури розколоті
Вої всередині –
Битва кипить

Сонце виблискує –
Здолано опір
Гримить колісниця
Княжни молодої

Закличкам відповідь –
Громом розкованим
Граєм мандрівників
Вишніх просторів

Сонячне світло –
Навколо розлите
Прощатися час
Зі старою Княжною

Всім людом збираються –
Площа заповнена
Дяку та плач –
Все несуть за собою

Стяги відновлення –
Холоду сутінки
Димка на обрії
То край журбі

Юна Княгиня
Вступає, тендітная
У ясних барв
Володіння свої

North…
Breathing of wind…

Snow cover plain
Valleys immersed in the ground
Woods cover their slopes
Branches covered by snow

Sea storms
Waves beat in rocks, washing off all from shores
However the deep fjords are calm
They hiding inside the sea dragons

But the dragons while sleep…

Their wings are strike
Their extremities gathered
Stomachs are empty
Eyes closed

Their entrails scattered
Their scales tore
Teeth pulled out
Claws hewed off

But their souls still whole…

Flame shines inside
It waits…
North
Breathing of wind

Then again their eyes will open
Stomachs will satisfy again
Entrails will gather
New teeth, claws and scales will grown

Extremities will be set in motion
Wings will fill with wind
For fighting with furious waves
Take the high seas

North…
New snows cover the lands
Breathing of wind…
New woods on slopes of the valleys

But they are still the same
Always were themselves

North
Breathing of Wind

Вперед!

Туди, де стріл голодна зграя
Спішить щити наскрізь пробити,
Де час іде, а не минає,
Де смерть не дасть себе зганьбити,

Туди, де люті голоси
Мішаються з коней іржанням,
Де волі невблаганний меч
Коріння рубить сподіванням

У дзвін сокир, у спів списів
Свою мелодію вплітати,
Вже час настав всю лють вітрів,
Міць громову їй увібрати

Злетіти вверх, торкнутись хмар,
Донизу соколом майнути,
Між обладунків розійтись,
Собою поле огорнути

Всі інші звуки пригнітить,
Натхненням душі оповити,
Поринути до джерела
Й частинку себе залишити

Там, де у вічність кожен крок
Багряні води омивають,
Де смерть не дасть себе зганьбить,
Де час іде, а не минає…

У подихах вітру лунає дзвін зброї,
Хоча бойовище вже вкрила імла
Стрибога онуки ввібрали смак крові,
А кров вкрила поле, мов дрова зола

У трави вкладаються воїни спати,
Вкриваються димом палаючих стріл
І навіть дружинам вже їх не підняти,
Не сісти разом за князівський їм стіл

Усе це я бачу зі свого престолу,
І спів перемоги, і смерті пісні
Я чую, та воїв не кличу до столу,
Дерев бо коріння – престолом мені.

Я келих наповню й підійму угору –
То дяка Богам за підтримку в бою
Шкода лиш, що напій закінчиться скоро –
Із серця наповнюю чашу свою

Я очі відкрив і дівчину побачив
На білім коні, щит і спис у руках
До мене звернулась: "Ходімо, юначе,
Тебе уже ждуть на Сварожих луках"

Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Було колись – в Україні
Лихо танцьовало,
Журба в шинку мед-горілку
Поставцем кружала.
Було колись добре жити
На тій Україні…
А згадаймо! Може, серце
Хоч трохи спочине.

Чорна хмара з-за Лиману
Небо, сонце криє.
Синє море звірюкою
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило.
"Ануте, хлоп’ята,
На байдаки! Море грає –
Ходім погуляти!"

Висипали запорожці –
Лиман човни вкрили.
"Грай же, море!" – заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тілько й треба.
Пливуть собі та співають;
Рибалка літає…
А попереду отаман
Веде, куди знає.
Похожає вздовж байдака,
Гасне люлька в роті;
Поглядає сюди-туди –
Де-то буть роботі?
Закрутивши чорні уси,
За ухо чуприну,
Підняв шапку – човни стали.
"Нехай ворог гине!
Не в Синопу, отамани,
Панове молодці,
А у Царград, до султана,
Поїдемо в гості!"
"Добре, батьку отамане!" –
Кругом заревіло.
"Спасибі вам!"
Надів шапку.
Знову закипіло
Синє море; вздовж байдака
Знову похожає
Пан отаман та на хвилю
Мовчки поглядає.

Гей, та то ж не грім в степу гуркотає,
А то ж Сірко, кошовий отаман,
До громади своєї в Січі гукає:
"Дітки ж мої, січові козаченьки,
Гей, ви сідлайте ж коні вороненькі
Та й до хана ми поїдемо в гості,
Аж до його ясноханської мосці,
Там наробимо ми великого дива,
Там наварим кривавого пива!"
То ж не густий туман поле покриває, –
То Сірко із Січі з військом виступає.
Гей, ми ж думали – орли злітаються,
Аж то військо Сірка виряджається.
Гей, ми ж думали – то місяць зійшов,
Аж то батько Сірко та з військом пішов.
Гей, ми ж думали, що то сокіл літає,
Аж то батько Сірко кониченьком грає.
Як набігли на татарську засаду,
Крикнув Сірко на козацьку громаду:
"Гей, молодці, добре бийте, рубайте,
Татарву геть на боки розкидайте!"
Пішли ж козаки між ордою шататься,
Почала орда, як снопи, валяться.
Ми ж думали, що дуб вгору в’ється,
Аж то козак Сірко та з ордою б’ється.
Як верба навесні розвивається,
Гей, так Сірко назад повертається.
Гей, Сірко, Сірко, ти славний із славних,
Встань ти, подивись на внуків поганих!

Ой на морі, на чорному,
На камені на білому.

Сокіл з орлом, сокіл з орлом купається,
Сокіл в орла питається:

"Чи був, орле, чи був, орле, на Дунаї?
Чи чув, орле, про Михайла?"

"Не так сам я чув, не так сам чув, як сам бачив,
Ішли ляхи на три шляхи.

А татари, а татари на чотири,
Козаченьки поле вкрили.

Шапочками, шапочками закрасили,
Підківками зачорнили.

А в тім війську, а в тім війську козацькому
Біжить возок та й покритий.

Червоною, червоною китайкою,
Заслугою козацькою.

А у возку, а у возку було тіло
Порублене, почорніле.

А за возком, а за возком кінь лицарський,
Його веде хлоп козацький.

В правій руці, в правій руці спис довгенький,
В лівий руці меч ясненький.

А із меча, а із меча крівця капле,
За Михайлом мати плаче."

"Не плач, мати, не плач, мати, та й не тужи,
Порубали та й не дуже.

Біле тіло, біле тіло на кавальці,
Яре серце на четверо.

Не плач, мати, не плач, мати, не журися,
А що син твій оженився.

Та й взяв собі, та й взяв собі паняночку
В чистім полі земляночку."

Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші!
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали
Голівоньки наші!

Щоби Україна повік не плакала,
Щоби наша слава, козацькая слава,
Повік не пропала.
Щоби наша слава, козацькая слава,
Повік не пропала.

А козацька слава кровію полита,
Січена шаблями, рубана мечами,
Ще й сльозами вмита.
Січена шаблями, рубана мечами,
Ще й сльозами вмита.

Наливаймо, браття, поки ще є сили,
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурми не сурмили.
Поки до схід сонця, поки до походу
Сурми не сурмили.

Ой з-за гори, з-за лиману вітер повіває,
Кругом Січі Запорозької москаль облягає.

Облягає москаль Січу, лагерями стали,
Вони ж свого генерала три дні ожидали.

"Дозволь, Петре, дозволь, батьку, рушниченьку брати,
Дозволь тому генералу голівоньку зняти!"

"Не дозволю, пани-браття, рушниченьку брати,
Не дозволю християнську, крівцю проливати!"

Як пішов москаль по куренях запасу шукати,
А московська вся старшина – церкви оббирати.

Ой беруть срібло, беруть злото, ще й воскові свічі…
Зостається пан кошовий з писарями в Січі.

Ой встань, Петре, ой встань, батьку, просять же ж нас люди!
Як станемо на гряниці – по-прежньому буде!

Як станемо на гряниці та й скажем цариці:
"Віддай землі, вража суко, по прежню гряницю!"

"Ой та де ж я, вражі сини, москаля зібрала,
Щоб степ добрий, край веселий назад оддавала!"

Чорна хмара з-за лиману, а другая – з поля…
Зажурилась Україна – така її доля!

Ой встань, Петре, ой встань, батьку, що ж ми наробили –
Що степ добрий, край веселий та й занапастили!

Величний простір
Тих земель,
Де вітер нестримно гуляє,
Додолу ковилу схиляє,
Вперед несеться
Повз яри та кручі,
Крізь ліси,
Торкається поверхні вод
І лине до небесної блакиті,
Де хмарами простори вкриті,
Як відображення земних,
Що в височінь вдивляються
Озер очами,
А небо зорями
Вдивляється в глибини їх
Де клекіт бусла ще не стих…
І вийшовши у степ безкраїй
Що, обрію торкнувшись,
Вдалечінь біжить
Почути можна
Тих часів відлуння,
Що, ніби хвилями, вдаряє
У пам’яті далекі береги,
Якщо холодного відчуження сніги
Не вкрили їх…
Часів далеких тихий спів
Озветься сурмою
І стукотом копит,
Озветься закликом до бою
Чи духу вистачить залишитись собою?
Якби не Він а ТИ
На полі тім?..
А степ вкриває туман-дим
Немов дорога
Між двома світами
Чи зробиш крок назад
У час новий?..

Ах, Україненько, бідна годиненько тепер твоя,
Згинули козаки, добриї юнаки, ах, кров моя.

Где ж ви, Хмельниченки, где ж ви, Дорошенки, і ви, Івани?
Смілиє сотники, битні десятники і ви, гетьмани?

Гдесь в поля дикії, гдесь вас в нелюдськії смертухна загнала,
А вісти нашого нещастя горкого вам не дала.

Колись татарському народу дикому страх бив козак,
Ах, тепер страх нови мужньому людові кримський сайдак.

Так нас опасали, так нас оступили зо всіх сторон,
Што тілько нашої крві запорозскої сам ждет ворон.

Браття хорошиє, молойці гожиє во крві лежать,
Без голови тиє, без плеча другиє пісок зоблять.

Кров ллється ріками, услані трупами побитих поля,
На гетьманов голови вложила окови тяжка неволя.

Ні труни, ні ями, погреб меж птаствами проклят маєм,
Бідна головенько, кровная доленько, чим ся стаєм?

За провод, за дзвони – сороки, ворони смутно крячуть,
За попа власного, за дяка гласного вовки виють.

Як много поганьцов з наших же браньцов, дєток малих,
З них неприятельов, з них тепер татаров видим смялих.

Не один внук дєда, не один сусєд сусєда забив,
Власни брат на брата, батько на дитята меч наострив.

Нема ж вже ради, ані поради, што маєм дєлать,
Ах, только горенько і вельми тяженько в куті думать.

Ах, Україненько, бідна годиненько тепер твоя,
Згинули козаки, добриї юнаки, ах, кров моя.

Де болота ведуть свої тихі розмови,
Де у мороку сплять віковічні ліси
Ще можна почути пісні часоплину,
Які древогради крізь сон пронесли

У димці ховаються часу примари
Прозорі, холодні, але ще живі
Прозорі, бо чаша із напоєм слави
Порожня стоїть, де ростуть буйні трави
Холодні, бо полум'я дике, яскраве
Не гріє їм душі у вічній імлі

Невже славним предкам – довічная доля
Блукати у хитросплетінні гілок?
Невже гідним слави – життя марнувати,
Вбираючи успіх нікчемних думок?

А спів все лунає із мороку лісу:
"Хто гідність продав – того вже не зцілить"
Душевне гниття зупиняти не варто
Хто гнити почав – тому краще ізгнить

А спів все лунає із мороку лісу:
"Хто гідність продав – того вже не зцілить"
Душевне гниття зупиняти не варто,
Плекати надії на зцілення марно,
Гниюча душа – то не небо безхмарне –
Як почала гнити – то краще їй згнить!

Вовки вітрил торкаються гілок,
Якими пожирач дерев ласує.
Форньотові сини, додайте йому сил,
Хай вбивця Хальва голод свій втамує.

Хай швидше підкрадається його тепло,
Хай пригорнуть мене його долоні.
Обличчя дивиться туди, де гір чертог,
Обличчя з посмішкою, а не в смертнім стоні.

Я вмиюся убивцею дерев,
І одяг Сьорлі іскрами умию.
Від жару ран вогонь знов заблищить
І Відура ковпак я блиском вкрию.

До бурі криги листя човну бойового
Я знов готовий, й з гордістю прийду
На поле те, де кленів бойовища
У непогоді Грімніра знайду.

Із медом ріг я підійму, коли скінчиться бій,
Коли настане для застілля час.
І пролунає "Свідріре, дай перемогу тим,
Кого немає ще посеред нас!"

Snows cover the lands – invisible clear ground
Among the dark woods their whisper is heard
Snow clouds flow from the north – invisible clear sky
Their eyes sparkling far, like not burnt down bonfire

Blizzard covers woods and fields – white shroud
Sweeps of their wings are heard
Trees cracking under the rush of winds – cold creak
Their step is heard on the snow

They are already there – their presence is evident
Their shadows gleaming among the misty mountains
Their voices – howling of winds
Their lands are there, where Aurora Borealis flashing

Winter still colder and colder…
They are still closer and closer…

Their step is already heard at your door
Their eyes sparkling in the windows
Their whisper percolating through the walls
Their breathing and sweeps of wings blowing out the candles

Winterdemons
Demons of the northern winds
Winterdemons
Fly on the frozen wings

Children of the north
Children of the winter
Messengers of the northern winds
Messengers of the Winternight
Manifestations of the Nature – Winterdemons

In the depth of the Winternight
I see flickers of the true world
In hope to hear the singing of the spirits
I’m standing in the Twilight Forest, swathed with snow, for hours

My thoughts rise up
When I stand on the ground covered by the white frost
I’m waiting for the Midwinter
For the time, when the edge between the dimensions is so frail

Having got the hand through the air
You can sense its waving
Drowned hands in the waves
You can feel breathing of the spirits

It’s snowing harder and harder
The strings between the worlds are stronger
You may just hold them
To feel the truth of what is happening
To realize the fault of the world in whole measure
To throw away senseless human prejudices

Oh, mighty Winternight
Take me to your embrace
It’s hard to see the surrounding reality
Oh, Night of the raging winds
Help the others to open the eyes, to rise from the knees
Give me the power to take up the blade of frosty flame
For the fight with trust of one

In the depths of the mind hides before beginning wisdom
But the cage of progress does not allow it break away
You should choose overgrown path
To open the Gates of Ignorance

And there are no help ones among the people
But you are not alone in this world
Ask the woods
Ask the waters, the winds, the land, the shining flame
Ask the gods of the Paganland
Where to search the way,
Following to the Twilight Forest

There, in it's depth search for the bridge of pure energy
The bridge of wisdom, taking to the depths of your mind from the origin of One-eyed god's advisor

Open your eyes, drink the gulp
Breath in, perhaps, at first time
Feel the power of the woodlands
These are your lands too

There is the edge of modernity
There is your Key to the Gates

Standing at the mountainhighs
I feel the breathing of the winds
I see the clouds, flowing in welkin
Crying sunset – I hear this sound

The Sun is gone in the valley
Rays hide behind the mountains
The Moon has risen, but where is light
In the darkness of the night?

In the darkest place, in the deepest abyss
You don't know what you see there
Live horror, grim nightmare
All what you believe in

Black, black nightmare
Crying sunset, welkin in blood
You walk on the path of the hordes
That burnt the hope in our hearts

Old woods, keeping the knowledge
Clear lakes, the eyes of our souls
You see them, crying in Land of Forgotten
Covered by sea of snow

Pure winds of the past
Dark of todays
Uncertainty of future
Stream of the time in the mist of reality
The book of history is still full of pages
Sheets blacken one by one
But pages of not came times are pure
Pure, like winds of the past

Pure winds of the past blow
Over the cold mountains
I feel it…
I feel changes…

Again above the field the bird of war circles
By directing one's eyes to overgrown ground
Raven - dark wanderer, seeker of dartstorm, what you see below?
Whether tribute will return to you today?
The battles of the past ages have abated for a long time
Where all those who appreciated not only life?
Where the true servants of the old gods?
Long ago the field has turned in wasteland, has forgot the thunder of Odin's weather
Only raven have patience to wait for his hour

Again above the field the bird of war circles
By directing one's eyes to overgrown ground
Raven – lonely wanderer, only you still remember old times,
Wait for returning of pagan konungs and kings
Your circles become wider, and flight – higher
But you are still here

Above the field the bird of war circles
By directing one's eyes to overgrown ground
Munin, how long to wait? Is it worth waiting?…
(Munin:) – It is worth waiting

Again above the field the bird of war circles
By directing one's eyes to overgrown ground
Raven - dark wanderer, seeker of dartstorm, what you see below?
Whether tribute will return to you today?
The battles of the past ages have abated for a long time
Where all those who appreciated not only life?
Where the true servants of the old gods?
Long ago the field has turned in wasteland, has forgot the thunder of Odin's weather
Only raven have patience to wait for his hour

Again above the field the bird of war circles
By directing one's eyes to overgrown ground
Raven – lonely wanderer, only you still remember old times,
Wait for returning of pagan konungs and kings
Your circles become wider, and flight – higher
But you are still here

Above the field the bird of war circles
By directing one's eyes to overgrown ground
Munin, how long to wait? Is it worth waiting?…
(Munin:) – It is worth waiting

In the night I hear the cry
From the Shadowforest
What is it, the human or the beast?
This forest still keeps his secrets
And this is one of them

Werwolf
You are the hunter in the night
Werwolf
Thirst for blood – it is your guide
Werwolf
You are the human and the beast
Werwolf
Your rage is born under the Moon’s eclipse

Blood flows down from your claws
Corpses stench prevail around
But you will not live up to an extremity of night,
Will not see dawn –
The death goes on your tracks

Werwolf
You will be hunted in the night
Werwolf
Your bloody track now is my guide
Werwolf
You not a human, you are beast
Werwolf
And you will die under the Moon’s eclipse

Killed by the silver arrow

Dense twilight forest spreaded the branches around
Rare rays of the Sun touch the fallen foliage on the ground
I enter into him by discarding any fear
This forest is gloomy and unfriendly for others, but not for me
He keeps in the thickets the ancient magic

I want to hear the whisper of the forest
I want to see the creatures in his deeps
The voices of ancients reach from wastelands and woods
They call me to the altar in the circle of the trees

Dense twilight forest spreaded the branches around
The Moon lights the hidden path on the ground

Ancient times

This is the forest of ancient times
I dream about their return
And many want to come with me but
They don't trust to way in their minds